я оплакувала в собі убитого героя. бо Крим здали без пострілів і звитяжних боїв. у Києві, який мав би одразу реагувати на те, що тут коїться, під час окупації якось непристойно трусливо відмовчувався. здали Крим, а ми не чинили тому опір.

раніше, проходячи центральної площею я фіксувала погляд на прапори, що майоріли над радою міністрів, і поруч. і думала, що це таке щастя. жити і роботи на користь свого народу. щоби на нами майоріли наші українські прапори.
сьогодні, вже у котре проходячи цією площею я знов звернула увагу на тепер вже російські прапори, що підняли замість наших.
і вже звикле почуття огиди змінилося розпачем. я вже нічого не чула. і йшла далі, без жодного звуку. бачила якісь силуети, що рухались, якесь оживлення зі сторони дороги, та ніби у пустоті. звуків чомусь не було.